СИНКРЕТИЗМ – Академічний тлумачний словник української мови

СИНКРЕТИ́ЗМ, у, чол.

1. книжн. Нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища. Строфова [строфічна] пісня вийшла із синкретизму обрядової гри, де спів сплітається в одну цілість із танком-хороводом (Колесса, Музикознавчі праці, 1970, 350); Для античної трагедії, як відомо, характерний був синкретизм, тобто нерозривна єдність мовлення, музики і танцю (Літературна Україна, 18.II 1966, 2); Синкретизм первісного мистецтва.

2. філос. Різновид еклектизму; поєднання різнорідних, суперечливих, протилежних один одному поглядів.