ОПРИЧНИНА

опричина — 1) В 14—16 ст. володіння, виділене членам великокнязівської династії. В 1565—72—царський уділ з його територією, управлінням і збройними силами. 2) Система надзвичайних військово-адміністративних і соціально-екон. заходів внутр. політики уряду Івана IV, запроваджених 1565—72 для зміцнення самодержавного ладу, ліквідації пережитків феод. роздробленості. Тер. Рос. д-ви було поділено на О. і земщину. До О. відійшли значні області на Пн., Пд., Зх. і в Центрі з містами Великий Устюг, Галич, Вологда, Шуя, Каргополь, Мединь, Кострома, Вязьма, Можайськ, Суздаль та ін. Доходи з цієї території йшли на утримання опричного війська (5—6 тис. чол.), створюваного з опричників держ. апарату тощо. Іван IV вважав гол. метою О. викорінення "крамоли".

З О. у земщину було виселено більшість князівсько-боярської знаті, а їхні маєтності конфісковано й передано дворянам-опричникам. Боротьба з "крамолою" супроводилася жорстоким терором. В результаті О. посилилася самодержавна влада, а разом з тим і закріпачення селян (див. "Заповідні літа"). Терор опричників, пограбування ними селян і посадських людей викликали розорення і масову втечу селянства, що призвело до збезлюднення багатьох феод, маєтків. У 1572 О. було скасовано, частину конфіскованих земель повернено попереднім власникам. У зв'язку з виникненням нової опозиції Іван IV на короткий час відновив О. (1575—76).

А. А. Вовк.