Егідіо Мартинович — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Егідіо Мартинович
Особисті дані
Народження	19 листопада 1907
	Пула, Австро-Угорщина
Смерть	7 серпня 1993 (85 років)
	Пула, Хорватія
Поховання	Monte Ghiro City Cemeteryd[1]
Громадянство	Королівство Югославія
Позиція	правий нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) –1924 «Гріон» (Пула)  ? (?) 1925–1927 ХАШК  ? (?) ? «Желєзнічар» (Загреб)  ? (?) 1930–1939 «Конкордія» 90[2] (34) 1939–1940 «Марсонія» (Славонський Брод)  ? (?) 1940– «Вараждин»  ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1927 Югославія 1 (0)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартинович.

Егідіо Мартинович (сербохорв. Egidio Martinović, 19 листопада 1907, Пула — 7 серпня 1993, там само) — югославський футболіст, що грав на позиції правого крайнього нападника.

Виступав, зокрема, за загребські клуби ХАШК і «Конкордія», а також національну збірну Югославії. Дворазовий чемпіон Югославії.

Народився у місті Пула, де виступав у складі місцевої команди «Гріон». Коли батьки переїхали до Загреба, приєднався до команди ХАШК. Оскільки в той час у складі клубу могли грати лише студенти або школярі старшої школи, Мартинович записався до музичної академії, де вивчав гру на флейті^[3].

Пізніше виступав у команді «Желєзнічар» (Загреб)^[3]. А згодом у складі ще одного загребського клубу «Конкордія». В 1930 році виграв з командою перший в її історії титул чемпіона Югославії. Для потрапляння до фінального турніру клуб посів друге місце у чемпіонаті Загреба, а потім у кваліфікації переміг «Ілірію» з Любляни (6:1, 6:0). У фінальній шістці «Конкордія» набрала 15 очок, на два випередивши «Югославію» і «Хайдук». На рахунку Мартиновича 10 матчів і один гол у фінальному турнірі й два матчі у кваліфікації^[4].

У 1931 році став з командою срібним призером чемпіонату, зігравши у фінальному турнірі 10 матчів, у яких забив 2 голи^[5].

В 1932 році вдруге став чемпіоном країни. «Конкордія» посіла друге місце у кваліфікаційній групі, поступившись «Хайдуку». Фінальний турнір цього разу проводився за кубковою системою. Клуб переміг у чвертьфіналі «Вікторію» (Загреб) (3:0 і 7:3, забив по голу у кожному з матчів), а у півфіналі белградську «Югославію» (0:0, 6:1, відкрив рахунок у другій грі). У фіналі «Конкордія» двічі перемогла «Хайдук» з однаковим рахунком 2:1^[6].

Четвертий раз поспіль «Конкордія» виступила у фінальному турнірі чемпіонату в 1933 році, посівши лише сьоме місце^[7].

В 1934 році був учасником так званого Кубка семи — турніру, який організували 7 провідних клубів Югославії, як альтернативу національному чемпіонату, який у сезоні 1933/34 не був проведений через те, що клуби не досягли згоди щодо формату його проведення. «Конкордія» у цьому змаганні посіла четверте місце^[8].

Загалом у фінальному турнірі чемпіонату Югославії в складі «Конкордії» зіграв в 1930—1938 роках 90 матчів і забив 34 голи^[9].

Пізніше виступав також у командах «Марсонія» (Славонський Брод) і «Вараждин»^[10]. Після війни працював тренером у різних провінційних клубах. Став засновником першої футбольної школи в місті Пула, а також, разом з іншими футболістами, був серед організаторів Пульської футбольної федерації й тренерської організації міста, президентом якої й був обраний^[10].

У 1927 році дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Югославії у товариській грі проти збірної Угорщини (0:3). Вийшов на заміну у другому таймі замість знаменитого бомбардира Драгана Йовановича^[11]. Мартинович мав італійське походження і в нього було італійське громадянство. Коли це стало відомо, його більше не запрошували до складу югославської збірної^[3][10].

Проте, регулярно грав у складі збірної Загреба, взявши участь у 26 матчах^[3]. Зокрема, в 1927 році був учасником популярного в країні Кубка Югославської федерації, що проводився для збірних найбільших міст країни. Загреб був переможцем трьох попередніх розіграшів турніру, але не зумів цього разу відстояти титул. У чвертьфіналі команда перемогла збірну Осієка з рахунком 5:2 (Мартинович забив один з голів), але поступилась у півфіналі збірній Суботиці — 4:5^[12].