uk.wikipedia.org

Портал:Волинська область — Вікіпедія

Портал Волинська область

Ласкаво просимо до порталу «Волинська область»

Вибрана стаття

Замок Любарта, або Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших та найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки, та було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після Люблінської унії — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Волинського воєводства.

У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні та економічні питання центрально-східної Європи та вирішити питання про коронацію Вітовта. Замки неодноразово підлягали нападу. Так, у 1431 році під час «Луцької війни» замки витримали облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайла. У 1595 році замок був узятий військовими загонами Северина Наливайка.

На території замків знаходилися обидві кафедри — латинська Святої Трійці та православна Івана Богослова. У них проходили, окрім того, зібрання та сеймики волинської шляхти обох віросповідань. У замку діяли різного роду суди, які займалися питаннями міського та воєводського масштабу. В окремий період в замку діяв особливий суд — Луцький Трибунал, якому підлягали кілька воєводств.

У XVIII столітті замок почав утрачати свої функції, що було пов'язано із суспільними трансформаціями суспільства Речі Посполитої. Окольний замок припинив своє існування. У XIX столітті, коли Волинь була анексована Російською імперією, також і Верхній замок припинив існування. Залишилися руїни, які тільки на зламі XIX—XX століть почали оберігати законом.

Упродовж XX століття Верхній замок із залишками Окольника були реставровані, та нині відкриті для відвідування. На початку XXI століття був відновлений й невеликий шматочок Окольного замку.

Зображення Волинської області

Адміністративно-територіальний устрій

Адміністративний устрій Волинської області — 16 сільських районів та 4 міст обласного значення (Володимир-Волинський, Ковель, Луцьк та Нововолинськ), райони в містах відсутні.

До складу області входить 1 087 населених пунктів. З-поміж них 11 міст, в тому числі 4 обласного та 7 районного значення (Берестечко, Горохів, Камінь-Каширський, Ківерці, Любомль, Рожище, Устилуг, 22 селища міського типу, 379 сільради та 1 054 села.

Добра стаття

Штетли Луцька — частина Луцька, де проживали євреї, у якій був притаманний особливий устрій життя, що проявився у плануванні цих районів, побуті, діяльності громадських інституцій та інших аспектах життя.

Перший єврейський район у місті почав формуватися із появою євреїв в місті у XIV столітті. Він розташовувався на острівній частині Луцька у південно-західній стороні. Саме тут розміщувалися перші синагоги, а згодом і Головна синагога міста. Із розвитком Луцька та його територіальним розширенням з'являлися нові штетли. Внаслідок особливостей розвитку міста в один й той самий час єврейські райони виглядали по-різному, в них проживали різні шари єврейського суспільства.

В останні десятиліття перед Другою світовою війною у Луцьку існувало три великі єврейські райони (Жидівщина, Мокрий Луг, Вулька), які були знищенні під час війни. Станом на 2012 рік штетли забудовані новими будинками і практично втратили свої особливі ознаки. В місті ще зберігається кілька будинків, які в минулому використовувалися євреями для житла, освітніх, релігійних та інших потреб.

Визначні постаті

Оксана Забужко — українська письменниця, поетеса, есеїстка та публічна інтелектуалка.
Мішель Адлен — український та французький художник та гравер.
Галшка Гулевичівна — руська шляхтянка Речі Посполитої.
Адам Кисіль — український урядник, політичний і державний діяч Речі Посполитої.
Віра Левицька — — видатна українська театральна акторка.
Данило Братковський — громадський діяч, поет, борець за православ'я, підчаший венденський
Стефан Стубелевич — український вчений-винахідник.
Тадеуш Чацький — освітянин, економіст, історик та нумізмат.
Габріеля Запольська — польська письменниця, акторка.
Андроник Лазарчук — український художник, педагог, культурний діяч.
Агатангел Кримський — український історик, письменник та перекладач.
Олена Левчанівська — українська політична та громадська діячка.
В'ячеслав Липинський — український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму.
Володимир Міяковський — український літературознавець, історик-архівіст.
Касіян Гранат — український письменник.
Михайло Кравчук — український математик.
Петро Волинський — український педагог, учений-україніст.
Наталія Ужвій — українська радянська акторка театру і кіно.
Ростислав Братуньукраїнський поет, громадський та державний діяч.

Обраний життєпис

В'ячеслав Липинський (пол. Wacław Lipiński; 5 (17) квітня 1882, с. Затурці, Локачинський район, Волинська область — 14 червня 1931, Перніц біля Відня, Австрійська Республіка) — український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії та «Українського союзу хліборобів-державників». За гетьманату — посол України в Австрії. Частково публікувався під псевдонімами «В. Правобережець», «Nobilis Ruthenus», «Василь Безрідний». Автор праць «Данило Братковський» (1909), «Генерал артилерії Великого Князівства Литовського» (1909), «Шляхта на Україні» ((пол.), 1909), «Аріянський соймик в Киселені в маю 1638» (1910), «Z dziejw Ukrainy» ((пол.), 1912), «Україна на переломі 1657-1669» (1920), «Лист до братів-хліборобів» (1926).

Твори Липинського зробили справжню революцію проти народницького світосприйняття та позбавили його монопольних позицій у формуванні політичних орієнтирів українського громадянства, а історичні праці започаткували формування державницької школи в українській історіографії та суспільній думці.