uk.wikipedia.org

Портал:Океанологія — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ОКЕАНОЛОГІЧНИЙ ПОРТАЛ
Портал створено для зручної навігації масивом статей Вікіпедії про Світовий океан, окремі його елементи, фізико-хімічні процеси в товщі його вод і на поверхні, геологію дна, окремі океанологічні науки і дисципліни, науковців-океанологів, першовідкривачів і мандрівників.

Над чим працюємо
Редактори

Про океанологію Тематичний тиждень

Океаноло́гія (від дав.-гр. ὠκεανός — океан і λόγος — думка, слово) — комплексна природнича наука, що досліджує Світовий океан. Окремі його дисципліни вивчають фізичні процеси циркуляції у морському водному середовищі, оптичні, акустичні, магнітні та інші його особливості, виявляє закономірності взаємодії земної атмосфери й океану, хімію (гідрохімічні особливості морських вод та формування хімічного балансу океану) та біологію (рослинний і тваринний світ, біологічну продуктивність морів, можливість відтворення біологічних ресурсів). До океанології відносять також геологію морського дна, завдання якої — вивчення будови земної кори в межах океану, рельєфу його дна, а також генезис родовищ корисних копалин.

Кучеря́вий пеліка́н (Pelecanus crispus, нім. Krauskopfpelikan, англ. Dalmatian Pelican) — вид птахів з родини пеліканових. Один з 9-ти видів роду; один з 2-х видів у фауні України.

Характерною ознакою цього птаха є пір'я на потилиці, часом доволі довге — через це він і отримав свою українську назву..::::::::::::::::читати далі

Япет — палеоокеан, що існував у неопротерозойську і палеозойську епохи в (між 600 і 400 млн років тому). Був розташований в південній півкулі , між палеоконтинентами — Лаврентія, Балтика і Авалонія. Океан зник після Каледонського, Таконицького і Акадіанського орогенезів, коли ці три континенти об'єдналися в один великий континент — Євроамерика.

Розташування континентів після каледонського орогенезу (девонський і пермський періоди). Через те що океан Япет було розташовано між континентами, що у набагато пізніший час приблизно утворили протилежні береги Атлантичного океану , його можна розглядати як свого роду попередника Атлантики. Назву отримав на честь титану Япета, який у грецькій міфології був батьком Атланта, на честь якого і було названо Атлантичний океан Відмінності у копалинах фауни по обидві сторони від червоної лінії (сутура Япета) є доказом існування океану між двома террейнами перед їх об'єднання у суперконтинент Пангея

На початку палеозою, океан Япет утворив широкий океанічний басейн між палеоконтинентами Лаврентія (Шотландія, Гренландія і Північна Америка) на заході і Балтика (Скандинавія і частини Північно-Східної Європи) на сході. .::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обрані океанічні течії, вири та аномалії

Південна Пасатна течія в західній традиції Південна Екваторіальна течія — тепла поверхнева течія в південних тропічних широтах Світового океану, що пливе зі сходу на захід. Виникає під дією пасатів..::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обрані острови та рифи Світового океану

Ньюфа́ундленд (англ. Newfoundland МФА[nufənˈlænd] Нуфанле́нд "новознайдена земля"; фр. Terre-Neuve) — острів біля північно-східних берегів Північної Америки, частина канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа острова — 111 390 км², довжина берегової лінії 9 656 км, висота над рівнем моря до 814 м.

Населення — 479 105 чол. (2006), найбільше місто — Сент-Джонс (99 182).

Ньюфаундленд є островом материкового походження, що відокремився в антропогеновому періоді. Він відокремлюється від материкової частини неширокою (16 км) протокою Белл-Айл на півночі і протокою Кабота – на південному заході. Його рельєф так само розчленований і гірський, як і Північних Аппалачів. Переважають хвилясті рівнини із залишковими горбами.::::::::::::::::читати далі

редагувати

Родовища та басейни корисних копалин Світового океану

Аквітанський нафтогазоносний басейн — розташований на однойменній низовині на півдні Франції в акваторії Біскайської затоки. Площа 152 тис. км².

Перше газове родов. (Сен-Марсе) було відкрите у 1939 році. До 1982 року було відкрито 7 газових і 14 нафтових родовищ.

Найбільше газове родовище — ЛАК, нафтове — Парантіс (з початковими запасами 30 млн т)..::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обрані антропогенні об'єкти Світового океану

Схема Південного потоку

«Півде́нний поті́к» (рос. Южный поток, англ. South Stream) — раніше планований російсько-італійський проєкт системи газопроводів, що мав пройти дном Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варну (або до Румунії) і далі через Балканський півострів в Італію й Австрію...

Перший рамковий меморандум про проєктування й будівництво «Південного потоку» підписано 23 червня 2007 російським енергетичним концерном Газпром і італійським нафтогазовим концерном Eni. Планувалося, що до проєкту «Південний потік» могли приєднатися інші учасники, але їхня участь стосувалася лише наземної мережі газогонів. Та ж частина, яка мала би пройти дном Чорного моря, повинна була належати «Газпрому» і ENI в рівних долях — 50% на 50%.::::::::::::::::читати далі

Му́рманськ (саамська Мурман ланнҍ, рос. Му́рманск) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Мурманської області. До 1917 року називалося Романов-на-Мурмані.

Мурманськ є одним із центрів Баренцевого Євро-Арктичного регіону. Одне з найбільших міст Арктики.

Плани створення міста існували ще в 70-их рр. XIX століття. Перші дослідники прийшли сюди у 1912 році для обстеження навколишньої місцевості. Відомий мореплавець Федір Літке описував навколишню місцевість ще у 1822 році.

Поселення виникло там, де на всій околиці єдиним жителем був лише помор Семен Коржнєв, який жив, ловлячи рибу і харчуючись нею..::::::::::::::::читати далі

редагувати

Природні зони та одиниці районування Світового океану

  • Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології: підручник [Електронний ресурс] - 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2008. — 255 с. — ISBN 978-966-439-015-3
  • Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c. (рос.)
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Большаков А. А. КОСМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ОКЕАНОЛОГИИ
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с
Прапор організації

Міжнародна морська організація (англ. International Maritime Organization, IMO) - міжнародна міжурядова організація, є спеціалізованою установою ООН. Діяльність ІМО спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.

ІМО утворена 6 березня 1948 року в Женеві з прийняттям Конвенції про Міжурядову морську консультативну організацію (Inter-Governmental Maritime Consultative Organization, IMCO). Конвенція набула чинності 17 березня 1958 року, і створена організація почала свою практичну діяльність. На 9-ій сесії Асамблеї цієї організації (Резолюція A.358(IX)) її назву було змінено. Це було пов'язано з тим, що слово "консультативна" тлумачилося як обмежена в повноваженнях і відповідальності організація, а слово "міжурядова" викликало недовіру і підозри. .::::::::::::::::читати далі

Список ссавців Карибів містить перелік із 210 видів ссавців, зареєстрованих у Карибському біорегіоні згідно з МСОП. Теріофауна Карибів унікальна і різноманітна, хоча й філогенетично обмежена. Цей список включає перелік ссавців усіх островів у Карибському морі, а також Багамських о-вів, о-вів Теркс і Кайкос та о. Барбадос, які розташовані не в Карибському морі, але біогеографічно належать до Карибського біорегіону. Карибський біорегіон був домом для кількох родин, які більше ніде не зустрічаються, але більша частина цього розмаїття нині зникла.

Велика частка вимирань сталася через ізольованість, а тому дещо меншому конкурентному характері екосистем архіпелагу, і з тим, що хижі ніколи не колонізували велику частину регіону. Ці фактори зробили місцеву фауну островів особливо уразливою до негативних наслідків діяльності людини. На острівну фауну, зокрема, згубно вплинули інвазивні види. .::::::::::::::::читати далі

редагувати

Телепрограми та кіно про світовий океан

Життя (англ. Life) — телевізійний документальний фільм, вперше показаний на телеканалі BBC з жовтня по грудень 2009 року.

Life створений BBC Natural History Unit спільно з Discovery Channel, Skai TV та Відкритим університетом. Оригінальний сценарій, використаний в британській і канадській версіях, був написаний і розказаний Девідом Аттенборо.

На телеканалі BBC серіал був представлений із десяти 50-хвилинних епізодів. Перша серія дає загальне введення в телефільм, друга показує рослини, а інші призначені для основних груп тварин. Їх метою було показати загальні риси, які зробили свій внесок в успіх кожної групи, а також інтимні та драматичні моменти у житті окремих видів, які були обрані завдяки їх видатним досягненням або харизмі. Наприкінці кожної серії показано десятихвилинний making-of із найцікавішими моментами зйомки, в результаті чого загальний час серії досяг 60 хвилин. ... 8. Істоти глибин / Creatures of the Deep Мільярди років океан був єдиним місцем на планеті, де існувало життя. Нащадки тих давніх істот дожили і до наших днів. Це господарі глибин — кальмар Гумбольдта, гігантський тихоокеанський восьминіг, краб-павук та інші.::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обрані океанологічні наукові та освітні установи та заклади

Арктичний і антарктичний науково-дослідний інститут, ААНДІ (рос. Арктический и антарктический научно-исследовательский институт, ААНИИ; англ. Arctic and Antarctic Research Institute, AARI) — найстаріша науково-дослідна установа Росії, яка проводить комплексне вивчення полярних регіонів Землі..::::::::::::::::читати далі

Елодея (Elodea) — рід багаторічних водних рослин водокрасові (Hydrocharitaceae).

Елодея канадська в XIX столітті була занесена до Європи (вперше з'явилася в 1836 році в Ірландії), де швидко і широко розселилася (звідси назва «водяна чума»). Під Петербургом вона з'явилося в 1882 й поширилася на схід до озера Байкал.::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обраний життєпис океанології. Гляціологи океану

Ге́нрик Арцто́вський (пол. Henryk Arctowski; * 15 липня 1871, Варшава — † 21 лютого 1958, Вашингтон) — польський та український географ, геофізик, геолог, мандрівник, дослідник Антарктики; професор Львівського університету.

Син Кароля Арцта (сполонізував своє прізвище в 1890-х рр).

Закінчив гімназію в Іновроцлаві.

Вивчав хімічні, геологічні та метеорологічні науки в Льєжу (Бельгія), Сорбонні (Париж), Англії та Швейцарії.

1895 - познайомився з бельгійським мандрівником Адрієном де Жерлашем де Ґомрі.

18971899 - взяв участь у антарктичній експедиції Адрієна де Жерлаша де Ґомрі на кораблі Belgica як її науковий керівник. Серед учасників експедиції були Роальд Амундсен, Фредерік Кук і Антоній Болеслав Добровольський. Першими перезимували в Антарктиці - на судні, затертому кригою.::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обраний життєпис океанології. Геоекологи та природоохоронці Світового океану

Джеймс Френсіс Кемерон (англ. James Francis Cameron; нар. 16 серпня 1954, м. Капускейсінг, провінція Онтаріо, Канада) — а канадський кінорежисер, природоохоронець та дослідник океану. Один з найуспішніших режисерів світу: 7 його картин зібрали понад 5,6 млрд доларів США. Він зняв два найкасовіші фільми в історії кінематографу: Титанік (1997), котрий отримав 11 премій Оскар, (в тому числі найкращий режисер, продюсер і монтажник отримав Кемерон) і Аватар (2010), котрий отримав 3 премії Оскар і зібрав в світовому прокаті понад 2,7 млрд доларів. Він також є автором інших культових стрічок Термінатор (1984), Чужі (1986), Безодня (1989) та Термінатор 2 (1991) — і творцем образу Термінатора.

У жовтні 2013 року новий вид жаб Pristimantis jamescameroni з Венесуели був названий на його честь, в знак визнання його залуг в захисті довкілля, на додаток до його публічної промоції веганізму.

...26 березня 2012 року Джеймс Кемерон здійснив занурення на дно Маріанського жолоба на одномісному батискафі Deepsea Challenger, що був розроблений і побудований на його замовлення. Він став третьою людиною, яка туди добралася. В ході занурення він досягнув дна на глибині в 10 тис. 898 метрів. Кемерон взяв зразки порід і живих організмів і провів кінозйомку, використовуючи 3D камери.::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обраний життєпис океанології. Сейсмологи та вулканологи Світового океану

Антуан Франсуа Альфред Лакруа (4 лютого, 1863 — 12 березня, 1948) — французький мінералог та геолог, іноземний член (англ. Foreign Member) Лондонського королівського товариства. Народився у Маконі, Сона і Луара, Франція.

У 1889 році він здобув ступінь доктора наук (D. Sc.) у Парижі, як студент Фердинанда Андре Фуке. Фуке погодився допомогти студентові із завершенням навчання лише за умови, що Лакруа одружиться з його дочкою. У 1893 році Лакруа став професором мінералогії у Саду рослин в Парижі, а в 1896 році — директором мінералогічної лабораторії у елітній дослідній установі École des Hautes Études.::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обраний життєпис океанології. Геоморфологи та геотектоністи Світового океану

редагувати

Обраний життєпис океанології. Спелеологи та карстознавці океану

Мішель Сіфр (фр. Michel Siffre, р.н. 1939, Ніцца) — французький вчений, геолог, спелеолог, «спелеонавт». Здобув широку популярність завдяки серії хронобіологічних експериментів «Поза часом», в ході яких кілька місяців знаходився на самоті в печері без можливості визначення часу та дати, вивчаючи суб'єктивне відчуття плину часу.

В результаті досліджень виявив, що людський організм самостійно пристосовується до 24-годинного або 48-годинного циклу..::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обраний життєпис океанології. Геохіміки та гідрохіміки океану

В морській гідрохімічній експедиції, 1970-і рр.

Хільчевський Валентин Кирилович (*23 грудня 1953 року) — український гідролог, гідрохімік, гідроеколог, доктор географічних наук (1996), професор (1997), почесний працівник гідрометслужби України (2003), відмінник освіти України (2004), заслужений діяч науки і техніки України (2009), академік Академії наук вищої освіти України (2006), завідувач кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2000)

Народився 23 грудня 1953 року в Хотові .::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обраний життєпис океанології. Палеокеанологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати

Обраний життєпис океанології. Економіко-географи Світового океану

Ви можете додати сюди посилання на океанологічні вебсайти ↓

  • Драйзам — започаткував 6 березня 2025 користувач Zvr
  • Сарін — започаткував 2 березня 2025 користувач Gzhegozh
  • HMS Diana — започаткував 1 березня 2025 користувач V Ryabish
  • HMS Decoy — започаткував 1 березня 2025 користувач V Ryabish
  • U-421 — започаткував 1 березня 2025 користувач Erik tavr
  • U-313 — започаткував 28 лютого 2025 користувач Erik tavr
  • HMS Kite — започаткував 27 лютого 2025 користувач V Ryabish